Оздоровічі технології

Друк

ЛІКУВАННЯ СТРАХІВ КАЗКОЮ

Пропонуємо ряд художніх творів, робота над якими сприятиме подоланню страхів у дітей.

 

Нестрашна страшилка

Мета: подолання страху темноти.

Я у темряві лежу,

Страшно мені, друже.

Темрява - вона така...

Небезпечна дуже.

Вирішив я темряви

Більше не боятися,

Ковдрою із головою

Не-не накриватися.

Вирішив я не дрижати,

Маму вирішив не кликати,

«Тато, стра-а-ашно!» — не кричати,

Довго не-не засинати.

Сміливо очі я заплющив,

Руки під щічку я зложив,

Став себе я розважати,

Риму до страхів шукати.

Темрява — голова,

Темрява — хтось співа,

Темнота — смакота,

Темнотища — красотища.

Тож, боявся я даремно,

Веселюся, хоч і темно!

 

                Наталля Забіла

Два хлопчики

 

Два хлопчики,

два хлопчики

несли відро води.

Зустріли звіра сірого –

розбіглись, хто куди!

Відерце перекинулось,

і витекла вода.

А сірий звір

з-під кущика

лякливо вигляда.

 

                Наталля Забіла

Про дівчинку, яка всього боялась

1

Вечоріє. Сутеніє.

А в кімнаті на вікні

щось у темряві біліє –

мабуть, яблучка смачні!

Мама яблучка купила,

щоб Марійка їх поїла,

щоб Марієчка мала

здоровенькою була.

Гарні яблучка, помиті,

і солодкі, й соковиті.

Чом їх дівчинка не їсть?

Хто на це нам відповість?

А Марійка в цю хвилинку

заглядає у щілинку —

хоче яблучок вона,

тільки темрява страшна!

— Може, там шкребеться мишка?

Може, вовк сидить під ліжком?

Може, там заліз під стіл

гострозубий крокодил?

 

2

У дитячому садку

є акваріум в кутку,

а в акваріумі рибки

миготять туди-сюди,

і на всіх вони крізь шибку

поглядають із води.

Є в садку ще й цуценятко,

є ласкаве кошенятко,

а надворі є кролі,

волохаті та малі.

Дітвора в садочок прийдеі

біжить в живий куток,

а Марійка не підійде

до звіряток ні на крок.

Бо вона боїться всіх —

навіть рибок золотих!

— Цуценя куснути може,

кошеня дряпнути може,

а кролята — гризуни,

погризуть мене вони!

— Ой Марійко-чудасійко,

боягузка ти мала!

І чого це ти, Марійко,

всіх боятись почала?

 

З

Через кладку по порядку

діти йдуть в зелений ліс.

Під ялинками стежинки,

наче змійки, повились.

А Марійка невеличка

все стоїть на бережку:

страшно йти на той бік річки

через кладочку хитку.

— Ну, давай, Марійко, ручку,

ми без тебе не підем.

Ми Марійку-чудасійку

через кладку проведем!

Не лякайся, не спиняйся,

ти ж у лісі не сама,

і страшного тут нічого

між деревами нема.

Збіглись весело малята:

— Нумо в схованки гуляти!

За дерева, під кущі

поховаймося мерщій!

І Марійка теж несміло

заховалась за пеньок.

От присіла — й заніміла:

за пеньком сидить звірок!

Звір страшний та волохатий,

довговусий і вухатий

під галузкою сидить,

жовтим листям шарудить.

Затремтіло тут дівчатко,

наполохане, бліде...

А налякане зайчатко

тільки вухами пряде.

Ворухнулася галузка...

Боягузка як гукне!

А зайчатко без оглядки

як стрибне та дремене!!!

Тут надбігли зразу й діти.

— Що тут сталось?

— Що за крик?

— Ой, рятуйте! Звір сердитий!

— Де ж той звір?

— Та він утік!..

Ну й сміялись потім добре

всі малята в дитсадку,

що зустрілись два «хоробрі»,

два «сміливці» у ліску!

 

4

На подвір'ї в дитсадочку

зозуляста ходить квочка.

А за квочкою підряд

ходить семеро курчат.

В них такі маленькі ніжки,

в них м'якесенький пушок,

і Марієчка нітрішки

не боїться цих пташок.

З ними грається охоче,

їх годує щоразу,

тільки щоб сердита квочка

не ходила поблизу!

— Ціп-ціп-ціп, мої пухнасті,

ви клубочки пухові!

Обережно, щоб не впасти,

не заплутатись в траві!

Та зненацька щось велике

шугонуло з неба в сад —

лютий, хижий птах шуліка

налітає на курчат!

А Марійка-боягузка

як ухопить камінець!

Та як кинеться назустріч

до шуліки навпростець!

Налякалась хижа птаха,

підлетіла вище даху!

А курчатка всі до квочки

покотились, мов клубочки,

мов клубочки пухові —

всі здорові та живі!

— Ну й Марійка!От так диво!

От яка вона смілива!

Та яка ж небоязка —

налякала хижака!

А коли їй хижа птиця

стала зовсім не страшна

— вже вона не побоїться

ні кролятка-гризуна,

ні меткого цуценятка,

ні малого кошенятка,

ані рибок золотих,

ані зайчиків прудких!

Буде завжди  скрізь гуляти,

за собою всіх водить

і до темної кімнати

буде сміливо ходить!

 

Страх

Я на вулиці гуляла,

На скакалочці стрибала,

Пес з’явився у дворі,

Він завадив дітворі.

Всі розбіглись хто куди,

Щоб не сталося біди:

Той на гірку, той в під’їзд,

Той на лавочку заліз.

Я ж злякалася й стою,

Кличу матінку свою.

Пес підбіг, мене понюхав,

Носом гучно він подмухав

І у справах у своїх

Далі через двір побіг.

Налякалася я, друже!

Страх – це неприємно дуже.

 

 

Читання й обговорення оповідання Л. Толстого «Мишеня на прогулянці»

Мишеня вийшло на прогулянку. Ходило по двору і знову прийшло до матері.

—  Ну, мамо, я двох звірів бачило. Один страшний, а інший добрий. Мати сказала:

— Розкажи, які звірі! Мишеня сказало:

— Один страшний, ходить двором ось так: ноги має чорні, гребінь червоний, очі булькаті, а ніс гачком. Коли я йшло повз нього, він відкрив пащу, ногу підняв і почав кричати, та так голосно, що я від страху не знало куди бігти.

— Це півень,— сказала стара миша. — Він зла нікому не робить, його не бійся. А другий звір?

— Другий лежав на сонечку і грівся. Шийка біленька, ніжки сірі, гладенькі, сам лизькає свої білі грудці й хвостиком стиха ворушить, на мене поглядає.

 

Обговорення:

– Кого ж треба більше боятися?

– Що сказала мама мишка?

 

 

Розучування й виразне читання вірша Р. Кудашевої «Заблукало!» (Переклад Н. Григор'євої)

Завірюха завиває, в полі сніг,

Хто крокує? Це сліди від чиїх ніг?

Ходе бідне кошенятко і тремтить,

Хвіст угору, з шийки стрічечка висить.

—Няу-няу! — Кошенятко мокре вже,

Та й замерзло, та і страх його трясе.

—Няу-няу! — Хто почує, хто спасе?

Завірюха доки тільки сніг несе.

Раптом вовчики і голос іздаля:

—Кицю, кицю? Де ти, киценько моя?

 

 

Переказ оповідання К. Д. Ушинського «Полохливий Івась»

Івасева матінка замісила тісто й поставила в діжі на піч киснути, а сама пішла до сусідки. Івась прийшов додому, коли вже споночіло, гукнув — у хаті нікого немає. Вирішив він во­гонь засвітити, раптом чує — хтось на печі пахкає. «Мабуть, домовичок!» — подумав Івась, затрясся від страху, випустив із рук скіпку — та й ну тікати. У потемках він наступив на кочергу, а вона його по лобі!

— Ой-ой, матінко, допоможіть! Допоможіть! — зарепетував Івась і вже хотів вибігти геть із хати. Але тут, як на лихо, розв'язався в нього лапоть: розтягнувся хлопець у сінях та й ре­петує: — Ой, матінко! Ой, сусідонько! Допоможіть! Рятуйте! Мене домовик схопив! Прибігли сусіди, підняли Івася ні живого ні мертвого, а як дізналися, у чому справа, то стали з нього сміятися. Довго потім дражнили Івася та розпитували його: як це він злякався тіста в діжі, кочерги в кутку та лаптя на своїй нозі?

Складання другої частини оповідання із назвою «Хоробрий Івась»

Дитячий навчальний заклад №28 - 2015 рік. Всі права захищені.
Download Joomla Templates